От, відходив я 11 років до школи, і досить результативно, з точки зору традиційних мам – ось вам медалька на цвяшок і табельок в шухлядку. Пройшли роки, а я досі сиджу і ламаю голову в очікуванні карколомного моменту, якій має змінити докорінно моє життя. Коли я вилізу з вікна (курва, клянуся я це зроблю) та закричу на весь Львів: «Нарешті мені знадобився інтеграл Рімана! Дякую пане Лагранж за вашу функцію! Формула трихлоретиленпропілату нарешті знайшла місце в моєму житті! А знання року приходу до влади Кромвеля – так це взагалі якесь свято!»
Часом мені здається що уся шкільна програма – це якісь садистський експеримент якогось довбня, який пише дисертацію на тему: скільки всякої #уйні можна заштовхати у розум підлітка. Він же, мовляв, ще не визначився ким хоче стати: космонавтом, лікарем чи істориком. Тому, ми йому захєрачим туди усе підряд. А потім він собі вирішить які терабайти забувати. Аби зняти стрес від розумового навантаження – ось вам фізкультура з три-кілометровими забігами перед контрольною з алгебри, а потім "трудовік", вийшовши з астралу, дасть Вам годинку потерти тупим "напільніком" іржаву трубу.
Агов, Ви там, у міністерстві освіти! Якщо Ви вважаєте, що збільшити термін такого знущання над дітьми ще на один рік – це геніальна реформа, яка вирішить усі проблеми, то нехай на Вас дошка впаде під час чергової перевірки. Робіть щось, бо у Ваших руках долі мільйонів дітей. Аби ці діти, згодом, не дали оцінку вашої діяльності такими словами, які не вчать на уроках української мови.
Немає коментарів:
Дописати коментар