#‎НесерйозноПроСерйозне‬. Про соцмережі, котиків та smm

Ще кілька років тому, я був людиною темною. Я віддавався примітивним зустрічам з друзями за бокалом пива та грішив з ними телефонними розмовами. Ігноруючи яскравий світ соцмереж, я накладав на себе язичницьке клеймо віртуальної відлюдкуватості. Мої друзі несамовито трясучи планшетами над моєю головою марно намагалися навернути мене на шлях істинний. Доки пастор церкви свідків Цукерберга, зачитавши священну тантру тисячі і одного лайка, не провів священний обряд авторизації та ініціації у віртуальному світі.

Пізнаючи шлях до спасіння в таїнствах аватарства, запостування, розшарювання та зафренджування, я з часом зрозумів, що досягнув статусу справжнього адепта, коли почав автоматично залайкувати фоткі блондінок та котиків. З цього приводу, я навіть відвідав віртуального психіатра. Вона посміялася з моєї проблеми, відправила в мене в бан та зробила з цього приводу селфі…

А, якщо серйозно… Cоцмережі – це зло, але зло необхідне. Про його необхідність говорить присутність нині майже на кожному підприємстві важливої посади: smm – менеджера. Спеціаліста, який щодня постить, розшарює, лайкає, коментить, френдить, фоловить та інвайтить фоловерів, з надією аби ті лайкали, коментили та фоловили сторінку його роботодавця: ресторана, автомийки чи заводу унітазів. Такі справи...