Незнання або небажання знати історії своєї держави та робити правильні
висновки з історичних подій беззаперечно призводить до того, що політики
починають робити помилки, вартістю у тисячі життів, а прості люди стають
слухняним інструментом в руках агресора. Як наслідок, на вулицях міст,
з’являються люди з прапорами чужої країни, вигукуючи антидержавницькі гасла та
вимагаючи від сусідньої держави врятувати їх від самих себе. Перекручування
історичних фактів або навіть створення нової псевдо історії руками куплених
псевдо істориків та розповсюдження її засобами маразматичної імперської
пропаганди – дієва тактика, що виступає першою фазою завойовницької
стратегії «обдурюй – розділяй – володарюй», яка у випадку протистояння України-Московії
триває вже багато століть.У ряді статей, я хочу навести деякі історичні факти, про які Ви можливо навіть ніколи не чули, та спробувати спростувати декілька міфів, які слугують пропагандистам, для того аби надати Московії імперського образу «Третього Риму», знищити українську державність та прагнення самоствердження українців як нації. Хоча я і не фаховий історик, та ця стаття не є плодом моєї патріотичної фантазії. Аби у Вас не закралися сумніви, я буду наводити багато цитат та посилань на достовірні історичні джерела.
Історичний факт №1.
Агресія довжиною в століття.
Усі події, які відбуваються нині у Російсько-Українському протистоянні є
абсолютно прогнозованими. І не варто їхні причини шукати у історичних подіях
останніх місяців та навіть років. Цим причинам вже сотні років. Якщо дослідити
деякі події з історії Русі, можна провести цікаві паралелі між сивою давниною і
сучасністю.
Все почалося ще у далекому 12 столітті. Так, тоді ще не існувало державних
одиниць з назвами Україна та Росія. Проте була Русь – найбільша європейська
середньовічна держава з центром у Києві. З 1113 по 1125 рік керував нею Великий
князь Київський Володимир Мономах, син князя Всеволода Ярославовича та ймовірно
візантійською княжни, доньки імператора Східної Римської імперії Костянтина IX
Мономаха.
Згідно генеалогії київських князів, сьомим сином Володимира був Юрій, що
увійшов в історію, завдяки своєму прізвищу Довгорукий, а нині відомий
найширшому колу людей, як засновник Москви. Цікавим є той факт, що 6 старших
братів Юрія Довгорукого були синами Гіти – доньки англосаксонського короля
Гарольда II, який загинув під час битві при Гастінгсі. А Юрій,
найвірогідніше, народився від другої дружини Володимира Мономаха, доньки
половецького князя, або згідно версії дослідника генеалогії Рюриковичів 18
століття М.А. Баумгартена, від невідомої коханки. Доречи, прізвисько
Довгорукий («Довга рука»), Юрію дали не за його фізіологічні особливості, а
через постійні втручання із загарбницькою метою у справи Київського князівства.
Історичний парадокс. Коли і ким заснована Москва?Насправді, не все так просто у ідентифікації віку російської столиці. Приписуючи факт заснування Москви Юрієм Довгоруким у 1147 році, історики спираються лише на рядок з Іпатіївського літопису, про зустріч князів Юрія Довгорукого і Святослава Ольговича: «Прийди до мене, брате, в Москов!». Конкретного розтлумачення, що таке «Москов» чи то село, чи річка, чи назва місцевості в тексті не має. Частина дослідників посилаються на 1272 рік, коли Золота Орда проводила третій перепис, включивши до свого складу Московський улус. Отже, прийти до однозначного висновку, про дату виникнення російської столиці, неможливо.
Будучи сьомим сином великого князя, Юрію Довгорукому не світило посісти
Київський престол, однак його амбіції не дозволяли миритися з цим фактом. Юрій,
якому батько віддав Ростово-Суздальські землі, неодноразово вступав у війну за
київський трон. Якщо перша його кампанія закінчилася невдачею, то вдруге у 1149
заручившись підтримкою половців – давніх ворогів русичів, він здобув Київ.
Наступні 5 років тривала кривава боротьба за престол, князя двічі виганяли, та
він підсилений новими союзниками, знову вторгався в руську столицю. Втретє
посівши київський престол у 1155 році, Юрій Довгорукий княжив не довго. За два
роки кияни, які відверто не любили його та усіх «суздальськіх», отруїли
загарбника на «пиру у київського боярина Петрила»
Міф №1. Герой Довгорукий.
Росія завжди намагалася ідеалізувати образ Юрія Довгорукого. Проте, ця ідеалізація
аж ніяк не співпадала з думкою авторитетних істориків. Так Карамзін у свому
трактаті «История государства российского» дуже критично оцінював особистість
Юрія Довгорукого: «…Георгий не имел добродетелей великого отца; не
прославил себя в летописях ни единым подвигом великодушия, ни одним действием
добросердечия, свойственного Мономаховому племени…»
Напевно, більшість росіян напевно уявляють прадіда своєї державності,
надихаючись відомим пам’ятником у Москві, такий собі благородний билинний
богатир у бронзі. Однак російській історик Татіщєв посилаючись на літописні
джерела так описує Юрія Довгорукого: «Был он роста малого, толстый, лицом
белый, глаза не велики, великий нос, долгий и покривленный, брада малая,
великий любитель жен, сладких пищ и пития, более о веселиях, нежели о расправе
и воинстве, прилежал, но все оное состояло во власти и смотрении вельмож его и
любимцев».
За князівства Юрія Довгорукого, виникає суперництво між: Києвом та
Суздальськими землями, і це протистояння дедалі загострювалося. У 1328 році
правонаступником Володимиро-Суздальського князівства стане Велике князівство
Московське, у якому під протекцією Золотої Орди правитимуть нащадки Юрія
Довгорукого, плекаючи крізь століття своє прагнення підкорення Києва та усіх
руських земель. І це прагнення з часом виллється в справжню маніакальну ідею
всемогутності й «богообраності», яку за часів князювання Василя III (1505–1533)
висловив представник Московського православ’я монах Філофей: «Два убо Рима
падоша, а третий стоит, а четвертому не быти». Однак, для того аби
створити правове підґрунтя для стратегії «собирательства Руських земель» і
право московських монархів та патріархів використовувати приставку «всєя Русі»,
потрібно було сфальсифікувати історію.
Міф №2. Тюбетейка Мономаха.Шапка Мономаха, що зберігається в Кремлівських палатах завжди слугувала головною регалією московських князів, що на їхню думку давало їм право на титул «цар» (на кшталт Римській імперії) та підтверджувала право Великого князівства Московська, а згодом Російської імперії на спадкоємство Київської Русі. За поширеним міфом, візантійський імператор Костянтин IX Мономах подарував цей середньовічний капелюх своєму онукові Володимиру Мономаху, як символ абсолютної влади. Проте ця легенда відразу викликає великий сумнів: адже Костянтин IX помер ще за 50 років до того часу, коли Володимир Мономах отримав київський престол.Тоді, звідки взялася ця шапка? Історики сходяться у тому, що вона має виключно середньо азійське походження і є творінням золотоординських майстрів. Сучасний російський історик, професор Борисов зазначає: «…Тех, кто верно служил хану, он награждал одеждой и обувью… существует мнение, что знаменитая шапка Мономаха — это не что иное, как золотая тюбетейка, которой хан Узбек наградил за преданность Ивана Калиту». Пізніше тюбетейку оздобили хутром та хрестом аби та була більше схожа на елемент одягу християнського монарха. Історик-мистецтвознавець Г.Ф.Валеєва-Сулейманова взагалі стверджує, що шапка по характеру та декору є жіночою і належала сестрі татарського хана Узбека, на ім’я Кончака, яку видали заміж за московського князя Юрія Даниловича.
Далі буде…
Немає коментарів:
Дописати коментар