Московія проти України-Русі. Історичні факти та імперські міфи. Частина п'ята.

Історичний факт №5.
Україна – це Русь.
 
Відома історична праця українського політичного діяча та історика Михайла Грушевського «Історія України-Русі» називається так не даремно. Проте, у цій частині статті, я не стану викладати короткий зміст написаного Грушевським, а наведу лише деякі факти, які доводять, що саме Україна має повноцінне право на спадкоємство Київської Русі.
 
Завдяки картам Київської Русі 11 століття, узятих з будь-якого підручника з історії, можна без проблем встановити, що левова частина земель нашої прабатьківщини займали територію сучасної України та Білорусі. На півночі розташовувався Великий Новгород, на на північному сході Ростово-Суздальське та Муромо-Рязанське князівства. На тих картах, де зазначаються назви племен, що населяли прадавню Русь, відразу кидається в очі один беззаперечний факт. Майже на всіх територіях Русі, за винятком північного-сходу, ми бачимо назви слов'янських племен: поляни, древляни, сіверяни, тіверці, дреговичі, радимичі, кривичі. А, там де згодом зародиться Московська держава, проживають: меря, мещера, мурома, мордва. Навіть з самої назви стає зрозуміло, що ці племена не слов’янського, а угро-фінського походження. Фактично, Суздаль, Володимир, Ростов та Муром були далекими колоніями русичів на землях, що належали зовсім іншому етносу.

 
У 13-14 століттях на більшій частині земель етнічного розселення слов’янських племен утвориться Литовсько-руська держава, в той час як північно-східні території, на чолі із новим політичним цетром – Московським князівством стають васалом Золотої Орди. Віддтоді, Московська держава надовго закріпляється в історії, під назвою Московія. Підтверджень цьому факту безліч: лише варто подивитися на чисельні європейські карти XVI-XVII або почитати дипломатичі хроніки. Показовим є лист Альберта Кампензе до папи Климента VII (приблизно 1523-1534), де той зазначає, що московське князівство (Moscovia) заселене різними народами: югри, карельці, печоране, вогуличі, череміси. Зауважте, ніякого натяку на Русь та руських.

Ще у далекому 1692 році, російський історик Андрій Лизлов у своїй «Скіфській історії», розділяє етноси Московії та Київської Русі: «Иныя историки глаголют, яко Скифиа названа есть от Скифа, сына Геркулесова, и есть двояка: едина европейская, в ней же мы жителствуем, тоесть москва, россиане, литва, волохи и татарове европския». Зверніть увагу, що за Лизловим: москва і росіяни (руські, русини, русь) – це абсолютно різні народи.
 
Виникає справедливе запитання як Московія стала Росією? Свою нову назву, вона просто зухвало запозичила у Київської Русі. Адже, греками-візантійцями, а згодом і латинянами, найменування Русь писалося та вимовлялася як «Russia». На Синоді константинопольського патріарха в 1303 році, під час розгляду питання про утворення Галицько-Волинської церковної митрополії, було ухвалено називати, за аналогією з термінами Мала Греція (основні землі, метрополія) та «Велика Греція» (колонії), тодішні Київське і Галицько-Волинське князівства – Micra Rosia («Мала Росія», тобто «Русь старша, початкова, основна, давніша»), а Залісся й Новгородщину — Megalе Rosia («Велика Росія», що означало «Русь пізніша, похідна, новостворена»). Ці грецькі терміни у самій Московії, для позначення країни, почали вживатися в XVI столітті. "Росією" стали називати всю сукупність земель, що увійшли на той час до Московської централізованої держави. Московський цар Олексій Михайлович, здобувши після Переяславської угоди 1654 протекторат над так званою Гетьманщиною, прийняв на себе титул «всія Велика, Мала і Біла Русі самодержець». А в 1721 році, за наказом Петра І Московська держава дістала назву «Российская империя». Змінюючи назву своєї держави, Петро І прагнув таким чином знищити почуття окремості українців та білорусів стосовно московітів та присвоїти величезні політичні та культурні надбання Київської Русі.
 
На відміну від Московії, на українських землях етнічне визначення руський у розумінні «український» безперервно зберігалося протягом багатьох століть. Після розпаду Київської Русі та занепаду Галицько-Волинського князівства, русинами називали себе українці у Великому князівстві Литовському і Речі Посполитій. У львівських міських книгах від 1599 року, навіть використовується термін «руська нація» (Natio Ruthenica). І у часи Козаччини, для українців стара назва їхнього краю була – Русь, а їх самих — русини. Підтверджує це фрагмент з думи «Похід на Молдавію» (XVII століття): «…ей Іване Потоцький, королю польський. Ти ж бо то на славній Україні п'єш, гуляєш, А об моїй ти пригоді нічого не знаєш, Що ж то ваш гетьман Хмельницький Русин, Всю мою землю волоську обрушив…»
 
Тогочасні історичні джерела засвідчують, що населення України та Білорусі чітко відокремлювало себе від московитів, а Західна Європа протягом багатьох віків у визначенні України вживала назву «Русь». Зокрема, етнонім «русь»/«русин» вживався як самоназва всього українського народу, і це добре задокументовано джерелами Волині, Галичини, Поділля, та багатьох творах Центральної-Східної України кінця XVII - початоку XVIII ст.): «Хроніка» Феодосія Софоновича, Літопис Григорія Граб’янки та Самійла Величка, Літопис Самовидця, тощо. Прикметник «руський» у значенні «український» на територіях Західної України протримався аж до початку XX століття. Лише варто згадати, відомі за підручниками з історії України, такі назви західноукраїнських політичних партій, літературних та наукових об’єднань як: «Головна руська рада», «Галицько-руська матиця», «Руська трійця», тощо.