Історичний факт №3.
Князь Олександр - вірний слуга хана.
У 1237 році, на Володимиро-Суздальські землі прийшли татаро-монголи. У цих
войовничих кочовиків були свої правила: або цілуєш чобіт і хана і стаєш
васалом, або випробовуєш на собі усю міць військової машини імперії Чінгізідів,
яка кривавим ураганом пронеслася крізь усю Азію. Володимирський князь Юрій Всеволодович,
спробував чинити загарбникам опір, натомість лишився голови, дружина була
розбита, а місто Володимир спалене і розграбоване. Його брат Ярослав
Всеволодович, зрозумів, що не в силах тягатися з татаро-монголами, тому схилв
голову перед новими господарями та інтегрувалися у склад Золотої Орди,
зобов’язуючись збирати данину для хана та надавати йому військову допомогу.
Одним з синів Ярослава Всеволодовича був Олександр Невський. Загальновідомо, що
прізвисько Невський він отримав, за перемогу над шведами у 1240 році на берегах
річки Нева. Однак, мова піде не про військові кампанії князя Олександра
Ярославовича проти шведів та тевтонських лицарів, а про його близькі стосунки
із Золотою Ордою.
Міф №4. Чудське озеро – бійка тисячоліття.
Так зване «льодове побоїще» російська історична пропаганда перетворила ледь не в найвеличнішу битву середньовіччя, для того, аби ще зі шкільної лави змалювати у голові кожного російського патріота батальне полотно, на якому тисячі підлих католиків йдуть на дно, наклавши повні лати від страху перед силою війська великоросів, під керівництвом новоспеченого героя Олександра Невського. Насправді, усе було значно скромніше.
По-перше, слід зазначити, що інформації про цю битву у першоджерелах вкрай обмаль. Найбільш інформативною є «Старша лівонська римована хроніка», датована кінцем 13 століття, з якої випливає ряд неспівпадіннь з офіційною версією, а саме: лівонці не нападали, а захищались від грабіжницьких нападів руського війська; сили ордену були надто малими: "У русских было такое військо (schar), что, пожалуй, шестьдесят человек одного немца атаковало" (вірш 02252-02254); а втрати порівняно невеликими: "там двадцать братьев осталось убитыми и шестеро попали в плен" (вірш 02260-02261)».
Цікаво, що в Лавреніївському літописі, цій битві присвячено лише декілька рядків: "В лето 6750 (1242 рік) великий князь Ярослав послал сына своего Андрея в Новгород Великий, в помощь Александру на немцев и победил их за Плесковском на озере, и полон многий пленил, и возвратился Андрей к отцу своему с честью". Зверніть увагу, згідно літопису, уся слава переможця у «льодовому побоїщі» належить не Олександрові, а братові його Андрію.
А, знаєте, як висвітлює цю «битву тисячоліття» Іпатіївський літопис? А ось як: "В лето 6750 (1242 рік) не би ничто". Тобто, не відбулося нічого значущого. Саме це підтверджують усі численні археологічні експедиції, в районі Чудського озера. Жодного артефакту величної битви і досі не знайдено.
Після смерті князя Ярослава Всеволодовича, згідно заповіту, ярлик на так
званий великокняжий володимирський престол отримав рідний брат Олександра –
Андрій Ярославович. Імовірно, це завдало удару по амбіціям Невського, і між
братами почалися чвари. А, тут ще й звістка про весілля Андрія з донькою Данила
Галицького, який як справжній патріот землі Руської збирав могутню коаліцію,
для очищення батьківщини від татаро-монгольського іга.
У цей момент, Олександр Невський мав зробити важливий історичний та
геополітичний вибір: вступити у новий військовий союз русичів проти Золотої
Орди та відновити стосунки з католицьким заходом, який навіть вислав до нього
двох кардиналів із папською буллою, або ще нижче схилити голову перед великим
ханом. Відгадайте, яке рішення прийняв князь? Олександр Невський, який за
даними опитування росіян у 2008 році був обраний найвидатнішим героєм, так
званим «ім’ям Росії», негайно погнав свого коня у ставку хана, де заприсягнувся
у своїй васальській відданості та навіть, згідно досліджень історика Льва
Гумільова, породичався узами кровного братства з сином великого хана Батия –
Сартаком.
Більшість істориків схиляються у прямій причетності Олександра, до кривавого
карального походу золото-ординських військ проти його рідного брата Андрія, який
увійшов в історію як «Неврюєва рать». Адже, в результаті знищення ордою війська
русичів та втечею Андрія Ярославовича, такий жаданий володимирський престол
дістався саме Олександру Невському, а з ним і ярлик на велике князівство, під
протекцією та ласкою ординського хана.
Князь Олександр до кінця днів своїх лишався вірним своїм господарям:
збирав данину та жорстоко карав своїх родичів, які намагалися противитись
Золотій Орді. Показовим став його похід на Новгород, який не бажав коритися
татаро-монголом та сплачувати поголовну данину. Як зазначає літопис, Олександр,
наказав незгідних типово азійським методом: «овому носа урезаша, а
иному очи выимаша». Доречи, Руська православна церка, закрила очі на цей
зовсім нехристиянський вчинок князя, коли в 1547 році канонізувала його в
обліку святого-чудотворця.
Поки, Олександр Невський вогнем і мечем встановлював нові порядки Золотої
Орди, перший король Русі Данило Галицький, лишившись усіх союзників, без
католизації підвладних земель та підтримки хрестоносців, протистояв ординцям та
навіть зміг розбити численне татаро-монгольське військо воєводи Куремси.
Далі буде...
Немає коментарів:
Дописати коментар