Історичний факт №4.
Московія – васальний нащадок Золотої Орди
На сторінках всесвітньої павутини все частіше з’являються порівняння сучасної Російської Федерації із Золотою ордою. І вони не безпідставні, адже в свій час Московська держава утворилася зі згоди великого хана і століттями була його слухняним васалом. Далі, про це детальніше.
Московське князівство виходить на політичну арену в 1277 році, коли Данило (молодший син Олександра Невського) отримує від татаро-монгольського хана Менгу-Тімура ярлик на князівство. Саме від Данила Олександровича бере початок династія московських князів, які швидко прибрали до своїх рук Володимиро-Суздальські землі та продовжили свою експансію на сусідні князівства. Ця експансія відбувалася за наступною схемою. Володарі Московського улусу Золотої Орди постійно намагалися підтримували авторитет найнадійніших та найвідданіших васалів великого хана. За це хан дарував їм право бути головними збирачами данини для татарів, відповідаючи за виплати й за борги решти князів.
Московський князь Іван I Калита, пра-прадідом якого, за материнською лінією, був сам хан Батий, частенько навідувався до ординської столиці, де передавав данину великому хану та купляв ярлики на нові землі. Усіх, хто повставав проти татаро-монгольського іга, карали жорстокими військовими експедиціями. У 1327 році, Іван I Калита отримав 50 000 ординське військо для придушення народного повстання у Тверському князівству. Карателі спалили міста та села, забрали людей у полон та, цитуючи літопис: «положили пусту всю землю Русскую». У 1331 році Калита, придбавши у хана ярлик на Новгород, примусив новгородців платити данину у підвищеному розмірі, а коли ті йому відмовили рушив на них війною. "По-лицарські" московський князь вчинив, коли помчав до хана аби обмовити тверського князя Олександра. Олександр лишився голови, а Іван I поширив свою владу його землі, наказавши зняти с тамтешньої церкви дзвін, який вважався символом свободи Твері.
Незважаючи на загальновідомі факти, наведені вище, (про них можна довідатись у будь-якій енциклопедії), які з моральної точки зору виставляють історичну фігуру Івана І Калити не в кращому світлі, у російських підручниках його називають: «первым собирателем русской земли», «правителем умным, упорным, целеустремленным», який вів політику «укрепления государственной централизации» і «поступательного развития русского общества».
В той час, коли московські князі укріплювали свої васальні та родинні відносини з Золотою Ордою, на землях України-Русі поступово створювалося нове державне утворення, яке у 1398 році отримає назву Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Литовські володарі не вели себе як завойовники, вони переймали руські традиції та звичаї. Давня культура та закони (Руська правда) були панівними в князівстві. Князь Гедемін титулувався як «король литовців і руських» та називав себе «собірателем земель руських». За його сина Ольгерда давньоруська мова стала офіційною мовою Великого князівства Литовського. На зайнятим них землях він ставив при владі як своїх родичів так і руських князів з Рюрикового роду. Саме Ольгерду історик 17 століття А. Лизлов у своїй «Скіфській історії» приписує звільнення руських земель від татаро-монголів, у 1333 році.
Зрозуміло, що поява такої могутньої сили, на південних кордонах Московії неодмінно викликало протистояння між ними. Російський історик Карамзін повідомляє про три походи князя Ольгерда на Москву.
В той час як, землі України-Русі позбавилися залежності від татаро-монголів, Московська держава продовжувала існувати в складі Золотої Орди на правах васала, сплачуючи їй данину аж до 1480 року, коли та розпалася на окремі ханства. За цей час, лише кілька разів московські правителі йшли проти волі хана. У 1380 році військо Дмитра Донського, здобуло перемогу на Куликовому полі над ординським воєводою Мамаєм, що намагався захопити найвищу владу в Орді. Однак, за два роки, хан Тохтамиш, аби провчити своїх васалів, що поступово набирали сили, захопив та спалив Москву. Слід відзначити, щодо сумнівної масштабності та історичного значення Куликовської битви досі точаться величезні історичні дебати.
Міф №5. Куликовська битва – невже, чергова фальсифікація?Першопричина сумнівів щодо величності куликовської битви пов’язана з браком реальних історичних артефактів, а точніше їхня повна відсутність. Є, відоме кожному російському школяру, поле, є величезна пам’ятна стела, проте жодна чергова експедиція ані уламка списа, ані наконечника стріли відкопати й дотепер не може. Математики вже давно вирахували, що чисельність військ, згідно версії офіційної російської науки, значно перебільшена. До того ж, усі джерела про битву (так званий, Куликовський цикл) – мають скорше ознаки художньої, аніж історичної літератури та парадоксальну закономірність: з кожним століттям розповідь все більш нагромаджується дрібними деталями, які могли бути відомі лише учасникам бою; постійно з'являються нові персонажі та в рази зростає число вбитих воїнів. (У «Синопсисі» 1674 року, загиблих вже 253 тисячі чоловік! Ви лише уявіть цю цифру – і найбільші баталії епохи середньовіччя, на фоні Куликовської битви, виглядатимуть як бійки футбольних фанатів).
На уламках Золотої Орди, у середині XV століття, утворилося Кримське ханство. Московська держава після 250-літньої історії васально-союзних відносин з Ордою, зберегла у стосунках з її нащадком – Кримським ханством традицію сплати данини-відкупу, яку називали «поминками».
Цікавий факт: Московія платила данину Кримському ханству до 1700 року.Виплата «данини» була зупинена аж у 1700 році Петром I, після підписання Константинопольського мирного договору. Про що, у статті VIII цієї угоди, знаходимо наступні рядки: «А понеже государство Московское самовластное и свободное государство есть, дача, которая по се Время погодно давана была крымским ханам и крымским татарам, или прошлая, или ныне, впредь да не будет должна от его священного царского величества Московского даватись, ни от наследников его...» (Письма и бумаги Петра Великого. СПб., 1887. Т. 1. С. 375)
Далі буде...
Немає коментарів:
Дописати коментар