Московія проти України-Русі. Історичні факти та імперські міфи. Частина друга.

Історичний факт №2.

Руйнівник Києва на ім’я Китай.

Будівничим основ держави, яка згодом носитиме ім’я Московської, більшість істориків визнають сина Юрія Довгорукого – Андрія Боголюбського. Проте, якщо Московія одягнула на цього князя вінець героя, а російська православна церква, за заслуги перед престолом Божим оголосила святим, для справжніх історико-культурних центрів Русі: Києва та Новгорода, він став руйнівником державності та кривавим завойовником.  

Міф №3. Китай Юрійович. 
Насправді, Андрій Боголюбський не завжди носив християнське ім’я. При народженні, (тут варто зазначити, що його мати, дружина Юрія Довгорукого, була донькою половецького хана), йому дали тюркське ім’я Китай. Звичне слов’янському вуху ім’я Андрій, він отримав при хрещенні. Це підтверджує грамота на ставропігію, яку Андрій-Китай, дав Києво-Печерському монастирю. Документ починається словами: «Се аз великий князь Китай, нареченный во святом крещении Андрей Юрьевич…». Про факт наявності у князя половецького імені, сучасні російські історики воліють не згадувати. 

Половецькі корені також дуже добре простежуються у зовнішності князя. У Київському історичному музеї знаходиться бюст – реконструкція, зроблена антропологом Герасимовим. При створенні скульптури використовувався справжній череп князя з його поховання, тому сумніватися у його подібності прижиттєвому обліку Андрія Боголюбського не доводиться так само, як  сумніватися у монголоїдних рисах притаманних його зовнішності.

Як відомо з приказки, людину найкраще прикрашають його справи. Російські проімперські історики, політики та духовенство завжди вміли дивувати аналізом моральності тих чи інших вчинків історичних персонажів. За що ж, цікаво, вони так люблять та почитають у церквах Андрія Боголюбського.

«Великі подвиги Китая»

Подвиг №1. Вкрав ікону.

Можливо саме за цей видатний християнський вчинок, його канонізувала руська православна церква. Адже чудотворна ікона Богородиці, що отримала назву Володимирської і нині вважається одною й з найголовніших руських святинь, була фактично вкрадена з храму Андрієм Боголюбським. Так цей факт описує Костомаров: «Була у Вишгороді в жіночому монастирі ікона Св. Богородиці, привезена з Царгорода, писана, як свідчить переказ, Св. євангелістом Лукою. Розповідали про неї чудеса… Взяти її явно було неможливо, тому що жителі не дозволили б цього. Андрій задумав викрасти її, перенести в суздальскую землю, дарувати таким чином цій землі святиню, шановану на Русі, і тим показати, що над цією землею спочине особливе благословення Боже. Підмовивши священика жіночого монастиря Миколу та диякона Нестора, Андрій вночі забрав чудотворну ікону… після того втік у суздальскую землю».

Подвиг №2. Спустошив «Матір міст Руських»

Андрій був справжнім продовжувачем анти київської політики свого батька Юрія Довгорукого. У 1167 році, київські бояри запросили на престол волинського князя Мстислава Ізяславовича, за яким ходила слава переможця половецьких ханів. Поки Мстислав брав участь у черговій військовій кампанії проти половців та організовував оборону торговельних шляхів, на півночі Андрій Боголюбський розпочав збирати антикиївську коаліцію, для походу на «матір міст руських».

8 березня 1169 року, після тривалої облоги, в середмістя Києва увірвалося об’єднане військо володиро-суздальских князів та половців і вчинили там незнану донині різанину. Так її описують літописці: «І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в'язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали … Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота..»

Наказ Андрія Боголюбського на спустошення Києва, з точки зору історика Лева Гумільова, означає, що для суздальського князя і його дружини Київ був настільки ж чужим, як який-небудь німецький або польський замок.

Після погрому, Київ не зміг відновити своєї величі. Можливо саме тому, стольний град не витримав татарської облоги 1240 року. Підтвердження цього знаходимо на сторінках літопису: «Суздальці так дуже зруйнували 1169 року Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року»

Подвиг №3. Вчинив політичний переворот.

Головним каменем, який ліг у основу майбутньої Московської держави стала зміна правил, за якими будувалася політична система Київської Русі. Андрій Боголюбський вперше зруйнував уявлення про старшинство в роду Рюриковичів. Зазвичай князь, визнаний старшим серед родичів, звичайно сідав в Києві. Андрій вперше відділив старшинство від місця: змусивши визнати себе великим князем всієї Руської землі, він не покинув своєї Суздальської волості і не поїхав до Києва, аби зайняти дідів престол. Таким чином, Володимиро-Суздальське князівство отримало характер особистого невід'ємного надбання одного князя і статус нового політичного центра.  

Андрій Боголюбський не вдовольнився підкоренням Києва. Аби закріпити за вчорашньою периферією – Суздальщиною нового статусу «пуп Землі», Андрій Боголюбський був змушений  прибрати з політичної арени Великий Новгород. Взимку 1170 року, князь організував похід на Новгород, який закінчився поразкою для його війська. Проте, у місті почався голод і новгородці підписали з агресором мирову угоду, невдовзі віддавши свій престол синові Андрія Боголюбського – Юрію.

Подвиг №4. Політика терору.

Андрій Боголюбський притримувався стратегії батога у своїй внутрішній політиці. Вигнання братів, тиск на неугодних бояр, побори і страти з часом породили в його оточенні масу незадоволених його правлінням. Невдовзі, князь повторив долю свого батька. У червні 1174, він був убитий у своїх хоромах, внаслідок змови родичів його дружини – бояр Кучковичів. Зробити висновки про ставлення найближчого оточення до Андрія Боголюбського, можна з Іпатіївського літопису, де так описуються так ці події: вбивці спочатку хотіли віддати тіло вбитого князя собакам, але потім просто кинули у дворі. Коли звістка про вбивство дійшла до Володимира, її сприйняли байдуже. У результаті, кілька днів тіло Андрія Боголюбського пролежало в притворі Різдвяного собору, ніхто його не збирався ховати, лише вірний слуга – киянин на ім’я Кузьмище, подбав про християнські обряди над тілом убитого.

Далі буде...